Вкотре зібралися ми у дружну покатушку Київською трасою з Маріо та Сергієм Арсентовичем. Вирішили проїхатися до Христинівки.
Зустрілися, як завжди, у Маріо і покотили. Погода порадувала нас: ранкові хмари розсіювалися і через 20 хвилин поїздки за містом почало пробиватися сонце і до кінця нашої поїздки не ховалося. Але вітер... Дув сильний вітер, але тішило, що він був зустрічним за прямим маршрутом, а це означало, що, якщо напрям його не зміниться, назад нам буде їхати комфортно.
Почали неспішним темпом, Маріо тримався далеко від нас. Видно було, що він заряджений на посилене тренування. Ми ж з Арсентійовичем без особливого навантаження боролися із зустрічним вітром та розмовляли. На щастя для Маріо нас випередив велосипедист, з яким ми перекинулися привітами, і Марван поїхав з ним у парі вперед.
Зважаючи на те, що Арсентійович не може на ходу пити воду, я йому пропонував часті зупинки для пиття. Пізніше він зізнався, що у Велосотці-2017 він узагалі протягом усього маршруту не пив (!), аби не гаяти час та позицію у гонці.
— Адже ви чудово знаєте, що це шкідливо для здоров'я. Краще дві-три хвилини втратити на зупинку і попити, ніж їхати в «сухом'ятку», — кажу я йому.
— Так, ти знаєш, після зупинки та пиття спостерігається помітний приплив сил. Втрата часу на зупинку компенсується після ухвалення «на груди», — погодився він зі мною.
— У наступну велосотку використовуйте «мій метод», — пожартував я.
Проїхавши КП, я сказав Арсентійовичу, що поїду вперед і на підйомі біля Алтестового дочекаюся його. Він мене відпустив і я полетів, сподіваючись отримати кайф від швидкісного спуску за КП. І що, чи був швидкісний спуск? Ага, щаз. Якщо 45 км/година було, то це добре (визначаю на око, тому що мій велокомп'ютер показує лише час). Під час спуску побачив вдалині велосипедиста. Але його силует швидко наближався, виявилося, що він їхав назустріч. Вирішив, що це місцевий, вони іноді не морочаться і їдуть назустріч нашому руху. Але зрівнявшись, я роздивився нашого Маріо. Як він розповів, він підвіз того велосипедиста до Алтестового, а потім поїхав нам назустріч. Далі ми вже їхали разом, іноді, відриваючись від Арсентьвіча. Мені взагалі в гірку їхати «у розвалку» важко, тому що в мене спереду мала зірка має 42 зуби, тому я в гірку їду з високим каденсом, відповідно, з більшою швидкістю, ніж Арсентійович і іноді Маріо.
Порадившись другому, було вирішено доїхати до Христинівки. Я на черговому підйомі відірвався вперед і біля Христинівки перетнув дорогу та припаркувався біля зупинки «Христинівка». Арсентович і Маріо, які вже під'їжджали, дивлюся, розвертатися на збиралися. Маріо через дорогу крикнув, що вони їдуть до мосту і розгорнуться. Що робити, сів і по зустрічці поїхав за ними. Виявилося, що до мосту — це весь маршрут вийде 80 км. Зустрілися ми, я розвернувся і зрозумів, що назад нас таки чекає комфортна поїздка: опору вітру взагалі не було, сонечко світило прямо в нас — кайф!
Зупинилися біля зупинки «Христинівка». Поспілкувалися, попили, перекурили (я), пофоткалися та рушили з новими силами назад.
Назад рвонули все досить завзято. Після зустрічного вітру подорож назад була просто казкою. Арсентійович полетів кудись у далечінь до горизонту, ми з Маріо крутили швидко, летіли добре, і Маріо сказав, що йому треба швидше повертатися до Одеси, бо на нього чекає клієнт на масаж, і дав газу. Я наздогнав Арсентійовича, пояснив йому ривок Маріо, і ми залишилися повертатися до Одеси вдвох.
Кілька разів на підйомах обганяв Маріо, що від'їхав від нас, але після Алтестово він поїхав вперед вже остаточно. Ми з Арсентійовичем весь шлях назад їхали досить швидко.
В Одесі заїхали до Михайлівського скверу, розібралися в налаштуваннях телефону Арсентьєвича (нарікав на некоректну роботу трекера «Strava»), трохи побалакали та роз'їхалися додому.
Загалом, поїздка вдалася на славу. Наступну плануємо на 100 км. Якщо є охочі — ласкаво просимо до нашої компанії.
Трек Одеса-Христинівка: https://goo.gl/zws3o3.
Трек Христинівка-Одеса: https://goo.gl/R3DDSp.
0 comments:
Дописати коментар